Історія села
Коськів – село Хмельницької області Шепетівського району, центр сільської ради.
Село розташоване на Горинь-Слуцькій височині, на березі річки Хомора приблизно за 46 км від її витоків.
Від чого ж походить назва Хомора? У словнику скіфських слів, вміщеному в книзі «Основы иранского языкознания. Древнеиранские языки», знаходимо такі терміни:
марге — бий, убивай, смерть
Мар — мужевбивця (у скіфів)
хамара — мар — вороговбивця
Хамара — ворог
Річка, яку ми називаємо Хомора, в давнину була глибоководна, а береги болотисті. І болото, і сама річка, очевидно, були одним із засобів стримування ворога,, а тому противник, напевно, називав цю болотну річку Хамара — ворожа.
Найдавніше поселення людей знаходилось за 2 км від сучасного села в урочищі Третій укіп. Поселення знаходилось серед боліт на дюнному підвищенні (3 м висоти), зв'язаному з корінним берегом р. Хомори, довгим, вузьким перешийком.
Тут розвідувальний загін секції археології Хмельницького обласного товариства охорони пам'ятників історії та культури здійснив у 1977 році дослідницькі роботи, якими керував.археолог — вчитель "Коськівської середньої школи К. І. Терещук. Було виявлено дві напівземлянки, від однієї з яких лишилась частина глиняної долівки з глинобитною піччю. Житло було прямокутної форми і заглиблене в землю на 90 см. Встановлено також, що землянка орієнтована довжиною за лінією південь-північ. Ширина її була близько 3 м. Інша землянка в результаті проведення меліоративних робіт зруйнована повністю.
В перемішаних культурних шарах виявлено багато знахідок різних історичних періодів. Культура кулястих амфор (перша половина II тис. до н. е.): фрагменти кулястих амфор, кілька глиняних пряслиць, шліфована просвердлена сокира з чорного каменю, кілька крем'яних відщепів. Білогрудівська і чорноліська ікуль-тури (IX — VII ст. до н. е.). Зібрано вінця тюльпаноподібних маленьких ліпних горщиків, зернотерку з сірого кварциту, глиняний хлібець, кремінний серп-вкладиш, шестигранний бронзовий кельт.
Виявлено знахідки підгірцівського-милеградівської культури (V — VІ ст. до н. е.), зарубинецької і черняхівської культур (II ст. до н. є. — V ст, н. є,).
Ще один пам'ятник-археології знаходиться на лівому березі Хомори за Прогоном (урочище). Тут знаходилось село також черняхівського часу. Так звану черняхівську культуру залишили нам антські племена, відомості про них містяться у творах візантійських авторів VI — VII ст. На основі літописних характеристик дослідник — реконструктор історичної давнини К. І. Терещук створив портрет антського царя Буса.
Третій (в хронологічному порядку) пам'ятник археології знаходиться на городах біля стадіону і кладки через річку Хомора. Тут було село XII—XIII ст. Поселення, які існували на землях Коськова у XII ст., входили у володіння князя Ізяслава Мстиславовича. В період феодальної роздробленості поселення входили у володіння Данила Галицького і знаходились у покордонні Волинського і Київського князівств у безпосередній близькості до Болохівської землі.
Село, яке існувало в XII—XIII ст., очевидно було знищене монголо-татарами. З XIV ст. Волинські землі, у тому числі село І Коськів, входили у володіння литовських феодалів. Вивчення місцевості дає підставу вважати, що поселення, яке існувало у XIV— —XVI ст., знаходилось на лівому березі р» Хомори на півострові, оточеному з трьох сторін болотами, а з півночі — ровом.
Починаючи з XVI ст. про село вже є писемні згадки. Перша писемна згадка датується 1589 роком. «У Волинських єпархіальних відомостях» читаємо: «Село Коськов, под именем села Косновка, Сульжинской волости, упоминается как имение князя Януша Острожского, которое в 1589 году было опустошенное и соженное татарами .
На початку 1596 року через село проходили повстанці під керівництвом Северина Наливайка. XVI—XVII ст. (були періодом запеклої боротьби населення України проти гніту польських феодалів. Всенародного характеру набирає ця боротьба під керівництвом Богдана Хмельницького.
Влітку 1651 року в час відомого, невдалого через зраду татар, бою під Берестечком, Б. Хмельницький з невеликим загоном козаків (як писав очевидець Роман Ракушка) поспішав шляхом через Ізяслав на Старокостянтинів, щоб зібрати собі підкріплення. Читаємо запис Ракушки: «Хмельницький, ідучи на Костянтинів Старий, раптом, повернув на Гриців — Любар...». У той час іншого шляху на Гриців, крім через Сульжин — Коськів, не було.
У 1745 році в селі була споруджена церква. Нестерпний гніт доводилось терпіти трудящому люду: панщина становила 2—3 дні на тиждень, але «уроки» були такими, що селянам доводилося працювати значно більше днів.
Реформа 1861 року, не покращила становище селян. Володарями села були: Фадей Доморадський (римсько-католицької віри) — власник 2/3 частин землі і спадкоємці Анни Ліпранді — власники 1/3 землі. На 1890 рік у селі, на р. Хомора було два млини «О шести поставах, а также снаряд для выделки крестьянского сукна. Есть винокуренный завод, составляющий собственность помещика» («Волынские епархиальные ведомости» 1892 р.). У цей же час в селі було 182 двори, 1511 жителів, серед них 53 римсько-католицької віри, 40 євреїв.
К.І. Терещук «Пам'ять поколінь»
(*Використання матеріалів за дозволу автора)