Історія села

Коськів – село Хмельницької області Шепетівського району, центр сільської ради.
Село розташоване на Горинь-Слуцькій височині, на березі річки Хомора приблизно за 46 км від її витоків.
Від чого ж походить назва Хомора? У словнику скіфських слів, вміщеному в книзі «Основы иранс­кого языкознания. Древнеиранские языки», знаходимо такі терміни:
марге — бий, убивай, смерть
Мар — мужевбивця (у скіфів)
хамара — мар — вороговбивця
Хамара — ворог
Річка, яку ми називаємо Хомора, в давнину була глибоко­водна, а береги болотисті. І болото, і сама річка, очевидно, були од­ним із засобів стримування ворога,, а тому противник, напевно, на­зивав цю болотну річку Хамара — ворожа.
Найдавніше поселення людей знаходилось за 2 км від сучас­ного села в урочищі Третій укіп. Поселення знаходилось серед бо­літ на дюнному підвищенні (3 м висоти), зв'язаному з корінним берегом р. Хомори, довгим, вузьким перешийком.


Тут розвідувальний загін секції археології Хмельницького об­ласного товариства охорони пам'ятників історії та культури здій­снив у 1977 році дослідницькі роботи, якими керував.археолог — вчитель "Коськівської середньої школи К. І. Терещук. Було вияв­лено дві напівземлянки, від однієї з яких лишилась частина глиня­ної долівки з глинобитною піччю. Житло було прямокутної форми і заглиблене в землю на 90 см. Встановлено також, що землянка орі­єнтована довжиною за лінією південь-північ. Ширина її була близько 3 м. Інша землянка в результаті проведення меліоративних робіт зруйнована повністю.
В перемішаних культурних шарах виявлено багато знахідок різних історичних періодів. Культура кулястих амфор (перша по­ловина II тис. до н. е.): фрагменти кулястих амфор, кілька глиня­них пряслиць, шліфована просвердлена сокира з чорного каменю, кілька крем'яних відщепів. Білогрудівська і чорноліська ікуль-тури (IX — VII ст. до н. е.). Зібрано вінця тюльпаноподібних ма­леньких ліпних горщиків, зернотерку з сірого кварциту, глиняний хлібець, кремінний серп-вкладиш, шестигранний бронзовий кельт.
Виявлено знахідки підгірцівського-милеградівської культури (V — VІ ст. до н. е.), зарубинецької і черняхівської культур (II ст. до н. є. — V ст, н. є,).
Ще один пам'ятник-археології знаходиться на лівому березі Хомори за Прогоном (урочище). Тут знаходилось село також черняхівського часу. Так звану черняхівську культуру залишили нам антські племена, відомості про них містяться у творах візантійських авторів VI — VII ст. На основі літописних характеристик дослід­ник — реконструктор історичної давнини К. І. Терещук створив портрет антського царя Буса.
Третій (в хронологічному порядку) пам'ятник археології зна­ходиться на городах біля стадіону і кладки через річку Хомора. Тут було село XII—XIII ст. Поселення, які існували на землях Коськова у XII ст., входили у володіння князя Ізяслава Мстисла­вовича. В період феодальної роздробленості поселення входили у володіння Данила Галицького і знаходились у покордонні Волин­ського і Київського князівств у безпосередній близькості до Болохівської землі.
Село, яке існувало в XII—XIII ст., очевидно було знищене монголо-татарами. З XIV ст. Волинські землі, у тому числі село І Коськів, входили у володіння литовських феодалів. Вивчення міс­цевості дає підставу вважати, що поселення, яке існувало у XIV— —XVI ст., знаходилось на лівому березі р» Хомори на півострові, оточеному з трьох сторін болотами, а з півночі — ровом.
Починаючи з XVI ст. про село вже є писемні згадки. Перша писемна згадка датується 1589 роком. «У Волинських єпархіаль­них відомостях» читаємо: «Село Коськов, под именем села Косновка, Сульжинской волости, упоминается как имение князя Януша Острожского, которое в 1589 году было опустошенное и соженное татарами .
На початку 1596 року через село проходили повстанці під ке­рівництвом Северина Наливайка. XVI—XVII ст. (були періодом запеклої боротьби населення України проти гніту польських фео­далів. Всенародного характеру набирає ця боротьба під керівницт­вом Богдана Хмельницького.
Влітку 1651 року в час відомого, невдалого через зраду татар, бою під Берестечком, Б. Хмельницький з невеликим загоном ко­заків (як писав очевидець Роман Ракушка) поспішав шляхом че­рез Ізяслав на Старокостянтинів, щоб зібрати собі підкріплення. Читаємо запис Ракушки: «Хмельницький, ідучи на Костянтинів Старий, раптом, повернув на Гриців — Любар...». У той час іншого шляху на Гриців, крім через Сульжин — Коськів, не було.
У 1745 році в селі була споруджена церква. Нестерпний гніт доводилось терпіти трудящому люду: панщина становила 2—3 дні на тиждень, але «уроки» були такими, що селянам доводилося пра­цювати значно більше днів.
Реформа 1861 року, не покращила становище селян. Волода­рями села були: Фадей Доморадський (римсько-католицької віри) — власник 2/3 частин землі і спадкоємці Анни Ліпранді — влас­ники 1/3 землі. На 1890 рік у селі, на р. Хомора було два млини «О шести поставах, а также снаряд для выделки крестьянского сукна. Есть винокуренный завод, составляющий собственность по­мещика» («Волынские епархиальные ведомости» 1892 р.). У цей же час в селі було 182 двори, 1511 жителів, серед них 53 римсько-католицької віри, 40 євреїв.

К.І. Терещук «Пам'ять поколінь»
(*Використання матеріалів за дозволу автора)